Я – осінь
А я ішла по жовтим килимам По золотим, червоним і багряним. Я – осінь. Іній сизий по дахам. Я – осінь золота з легким туманом.
Із літом бабиним у промені тепла. Я з листя щедра, міцно сплетена корона. З кленового… Далеко забрела. А небо, кольору волошок. Й трохи льону.
Таке блакитне. Я його люблю. Таке високе… Як не милуватись? Із листя щось сплету… Ні, постелю! Щоб бачили, що осінь – то є радість.
Що осінь – то у розкоші ліси Я сяю в краплях, наче в діамантах. Я – осінь, сповнена звичайної краси… Тієї, що багатств найбільших варта.